хм..нашла заметку годичной давности и задумалась: А "что же тогда любовь?", когда год назад убивалась за одним - теперь морочу голову другим и те же мнимые страдания -все тоже.глупо,смешно (особенно смешно читать это старые слова)и уже до скрипа зубов надоело. с чего бы начать новую жизнь ...Может,с себя?
Архив 19,06,08
Це, мабуть, дійсно прокляття. Чим далі – тим гірше. Кажуть час – гоїть рани. Та Не можу, не можу, не можу забути твої очі, обійми, поцілунки. І вже не мають значення ні пролиті сльози від образ, ані кривда.
Ми зустрічаємося з іншими людьми. Будуємо своє щастя. Але ні – можливо це робиш лише ти. Бо я – не щаслива. Ти пішов і забрав моє серце, а з ним і любов до життя, уміння радіти і просто … жити. Так хочеться впасти в обійми темряві, забутись і не пам’ятати ні тебе, ні нашу зустріч.
Я хочу піти. Куди – сама не знаю. Піти геть від усього цього. Від цих фальшивих стосунків, друзів. Я сама. У мене немає нікого – ні друзів, ні кохання. Лише – біль, безмежний і всепоглинаючий.
Комментариев нет:
Отправить комментарий